Архів тегів: З’їж Ооо

З’їж Ооо

Передмова

З’їж не письменник, З’їж не художник, З’їж не творець, З’їж – форма існування думки.

Преамбула.

Не звертайте уваги на граматичні, стилістичні, орфографічні, лексичні та інші помилки і вам буде щастя, а куди без нього то без щастя??. Звертайте увагу на те що Того незабутнього ранку.. ніщо не віщувало “біди” Ранок починався як завжди.. мама підійшла..легенько штурхнула Остапика…

- Остапику, час снідати і йти до школи..

-  Мамо, ще п’ять хвилиночок промурмотів ледь прокинутий Остапик..

Взагалі якщо бути відвертим Остапик був страшний сплюх.. Мама йому так і казали…

- Остапик ти страшне сонько і сплюх:)

Проте подрімавши свої, здавалося б неймовірно цінні і водночас секунду триваючі п’ять хвилин Остапик таки з усміхненою посмішкою на обличчі відправився з ліжка на двір умиватися:)я напевно складу страшенний наклеп на Остапика якщо скажу що він полюбляв усі ці вранішні процедури.. проте, коли хочеш стати ветеринарним лікарем, доводиться і умиватись і вчитись чистити, всі шість молочних зуби та цілу купу новеньких, /(як щойно з конвеєру, — сказав би Павло Остапович, хто це спитаєте ви??  гг та батько Остапика, син старого доброго діда Остапа:) / проте Остапик ще не знає що означає оте новомодне слово конвеєр, тому для нього його зуби просто новенькі, і їх необхідно чистити якщо хочеш стати ветеринаром !! це як аксіома, це апріорі!! навіть сумніву не підлягає!! от він той Остапик, спокійнісінько почистив свої зуби, помив ту частину тіла що прості смертні називають обличчям, лицем, мордою та всякими іншими новомодними й не дуже словами.

Погляд Остапика був стомлений, в очах були крапельки чи то суму чи то снуJ цього не знав ні сам Остапик ні оточуючі.. Погляд просто блукав. Проте то не дивно для дитини восьми років. Он щойно Остапика погляд впав, та ні не впав а прямо таки гепнувся на першого і поки що єдиного пацієнта майбутнього світила ветеринарної медицини, собаки середнього віку з надзвичайно незвичною кличкою Сірко. Сірко радів, він завжди радів,  на те вони й собаки щоб радіти думав Остапик, правда чОму чи чомУ радів Сірко не міг зрозуміти навіть сам СіркоJ. Ой та що це зі мною, забалакався я тут з Вами про Сірка і геть забув, що наша розповідь не про щасливу собаку а про нещасного Остапика. Ой вибачте, поки що Остапик щасливий.. ситий.. J ( отак як завжди зіпсував всю інтригу Я, не треба було казати Вам оцього «поки що»).

Щасливий Остапик кинув пару бутербродів до рюкзака,  карбованця ( та гривню він кинув гривню) до кишені, почухав за рожевим вухом Сірка і відправився ставати майбутнім ветеринаром шляхом навчання в школі. Якихось хвилин 23 , що потрібні Остапику на потрапляння до школи минули непомітно, неначе наше з Вами життя. Здавалося б ще ціла вічність попереду, стільки доріг, кроків, здобутків, а і не з чуєшся а ти вже в школі. Проте що сьогодні особливий день Остапик здогадався одразу після того як Микола , з паралельного класу розбив Остапику оту частину тіла яку ми з вами зазвичай називаємо носом. Просто брутально змусив Остапика на повному серйозі гепнутись отим остапиковим носом в кулака, причому довелось це робити двічі, бо Остапик не нажарт  впертий і в свою чергу змушував Миколу гепнутись ребрами до свого кулака, так хлопці цікаво і з користю провели ранокJ . Мама остапика буде неймовірно щаслива дізнатись, що він виправив недоліки вітчизняної текстильної промисловості і трошечки змінив покрій новеньких штанців.

Між іншим у Остапика сьогодні цілих чотири урокиJ. Що правда шанс побувати у нього лишився тільки на двох, оскільки на першому уроці Остапик старанно вправлявся у майстерності переконувати людей наштовхуватись різними частинами тіла на його кулаки, а на другому уроці вже директор школи старанно переконував Остапика, що школа то не місце де варто проводити тренінги. Вимушений визнати і Я і Остапик, виявилось, директор куди вправніше вміє переконувати.

Проте, що то за майбутній ветеринар який пасує перед труднощами. Звісно ніс болів. Проте кулаки чесалися куди сильніше, і Остапик не гаючи часу вирішив надолужити втрачене одразу як тільки опинився поряд з Миколою.  До цих пір наш юний герой не розуміє, чому його геніальний і водночас простий план, підійти з спини до Миколи , штурхнути щоб той повернувся , і зацідити йому в ту частину тіла, що ми називаємо носом, провалився. Сталося все приблизно так, Остапик залітає в клас, як та бджола до вулика, знаходить першого ліпшого Миколу, штурхає його і на його здивування бачить перед  собою зовсім не того носа якого чекав його кулак, а бачить перед собою носа третьокласника Віталіка, який до того всього, займається боксом, ну не ніс боксом займається, вірніше не тільки ніс Віталіка, а й весь Віталік. Внаслідок фатальної перерви після другого уроку Остапик міг пишатись, великим, синім, як грозове небо, як море яке образилось на те саме грозове небо,  оком J вірніше не оком , а тією частиною обличчя що прилягає до ньогоJ

«Це знак!» — подумав Остапик

«Це Остапик!» — подумав знак

В чому в чому а от у трактуванні знаків Остапику міг позаздрити сам Нострадамус, а Ванга так взагалі просто нервово  спілкується «всторонкє».

Простенький приклад того як вмів Остапик трактувати знаки. Він , я думаю і тільки він, знав про що свідчить ремінь у батькових руках, в парі з фразою « Остапику , а йди но сюди до тата» .

І Остапик як справжній шаман одразу закочував очі до неба, і п’ятою точкою , тобто тією точкою що ви звикли сидіти вже трактував отой батьківський знак. Сьогодні був хороший знакJ Він свідчив про те що ну просто необхідно йти додому. Бо ще однієї вправи з частинами тіла і кулаками Остапику просто не сила виконати. І здавалося б інтуїція не підводить.

Остапик швиденько зібрав свої речі, і почовгав додому,  погодьтесь важко бадьоро йти коли в тебе розбитий ніс, навколо ока невеличка грозова хмара, що правда кулаки вже не так чешуться, тай Микола видається не таким вже й поганим хлопцем. Можна було б з ним потоваришувати, проти Віталіка наприклад.

«Думки» — подумав Остапик

«Остапик» — подумали думки

Признатись , думки не часто відвідували світлу голову ОстапикаJ Зазвичай вони чомусь були трохи нижче. Але з того місця де думки Остапика полюбляли збиратись, їх швиденько направляв в світлу голову батьківський ремінь. Ідучи наодинці з нелегкими думками про біль, страждання, посмішку та майбутню ветеринарію Остапик навіть не помітив, що їх було вже троє. І при чому третій , вірніше третьою була гігантська ( на думку Остапика, насправді розміром з невеликого пікінеса) , чомусь зла а не усміхнена як Сірко собака.

«Собака» — подумав Остапик

« Остапик» — подумала собака

Подальші події розвивались дуже-дуже стрімко. Собака вирішила потоваришувати з Остапиком, вірніше з його і так сьогодні повним пригод.. одним словом Остапику подобався його новий покрій штанців тому він вирішив не чекати коли злюча собака з ним потоваришує. Пам’ятаєте про те що 23 хвилини шляху від  дому до  школи здаються вічністю?? Так от запланований відрізок шляху в три хвилини здавався Остапику двома вічностями, та ще й  з невеличким шматочком третьої  вічності. Не дивлячись на розбитого носа , оком що в грозовій хмарі, Остапик таки встиг добігти до хвіртки власного двору до того як собака потоваришувала з ним.

Захеканий Остапик чітко почав усвідомлювати, ветеринарія то чомусь не його покликання. Краще бути космонавтом, чому? Ви коли не будь бачили, ракета там чи шатл, ганявся за другокласниками з бажанням потоваришувати??гг От-от і Остапик такого не бачив, тому він вже чітко знав, пройде зовсім трохи часу,

«Космос» — подумає Остапик

«Остапик» — подумає космос

і він буде сидіти в костюмі космонавта в кабіні космонавта, балакати по зв’язку для космонавтів , і летіти в ракеті для космонавтів. Проте Остапика мучило що не дивлячись на його нове покликання йому доведеться все ж таки чистити всі шість молочних зуби,  та ще й цілу купу новеньких.

Пи.Си Потім Остапик таки потоваришував , та ні не з Миколою, з отією великою злою собакою