Архів тегів: Віка Бодніцька

Остання осінь (Віка Бодніцька)

Приносить в душу осінню тугу

Пожовкле листя, що пада під ноги.

Такою як була – більше не буду,

Та душа так просить тепла ще трохи.

 

Тебе у снах побачу ще багато раз

Та й у житті являєшся ти часто.

Яким відчутним видався контраст

Між просто літом й нашим літом щастя.

 

Та все в цім світі має свій кінець.

Не мій закон такий і не моє бажання.

Не оспіває нас ніколи вже співець

І не складуть про нас історію кохання.

 

Підходить до свого завершення пора,

Що у народі  золотою називають

Тобі, напевне, теж за нею йти пора…

Тебе, здається, там уже чекають.

 

А серце… Своє серце я залишу тут,

Де відбулося оте наше розставання…

І хоч десь там, у грудях, я ще чую звук…

Та закінчилась осінь. Наша перша і остання…

Місто на Пруті (Віка Бодніцька)

Колись з тобою ще гуляти буду

По вулицях улюбленого міста,

По тим місцям, які ніколи не забуду,

Що схожі на разок прекрасного намиста.

 

У цій прикрасі будь-яка деталь

Всередині свою історію ховає.

В минуле не повернешся, на жаль,

Воно ж свої секрети у собі тримає.

 

Візьму тебе за руку й ми підем

По тим стежкам, де імператори ступали.

Нову історію тепер вже ми складем,

Сюжет якої нам старі будівлі розказали.

 

Мої прекрасні й рідні Чернівці,

Такі вже давні і такі величні.

Хоч народилися колись, тут, на Пруті

А квітнути ви будете вже вічно.

 

Знайди себе (Віка Бодніцька)

Де норми ті, що були в нас колись?

Якісь закони, принципи, моралі?

Невже ми до кінця вже продались?

А що ж тоді чекає людство далі?

 

Та годі вже, хоч трохи схаменись!

Давно ти сам з собою чесним був?

Сховай вже маски ті та щиро посміхнись,

Бо вихідні ідуть і знов у черговий загул.

 

Куди сховав ти свою особистість

Й емоції що переповнюють тебе?

Ти йдеш за натовпом, бо то є більшість.

Отам ти і ховаєшся від самого себе.

 

Ох, люди, що ж це з вами сталось?

Що за традиції тепер такі дивні?

Ви від всього святого певне відцурались

Натомість вигадали звичаї свої.

 

Отих епох минулих не повернеш вже

І час на місці не стоїть – це зрозуміло,

Та я не вірю що ніщо людське

У ваших душах вижить не зуміло!