Роздум про мрію…

Інколи мені хочеться бути — як острів. Острів в океані! Жити в самоті посеред велечі. Хочу бути маленькою цяткою на великій мапі світу. Не помічати сильних і не усвідомлювати слабкість, забути про нікчемність існування і просто бути. Не для всіх, а для себе! І бути ніким не дослідженою, і ніким не відкритою; і не роззореною меркантильними хапугами…жити без обов’язкового «Робінзона», і без обов’язкового… просто без обов’язкового!..

Така у мене вже мрія! Нереальна! Але для того вона й зветься мрією, щоб  бути захмарною!

Коли я ділюся з друзями чи близькими своїми божевільними думками, які приходять мені в голову якось дуже спонтанно, інколи навіть недоречно, ті просто посміхаються. А що ще залишається людям, які живуть розміреним життям. Все у них за графіком – діти, гроші, робота, відпочинок — і той спланований! Тому мої думки їм здаються кумедними, хоча ні. Вони відносять їх до класу «філософських», підвид «буденні». І друзі кажуть – тобі б книги писати для домогосподарок, вони теж люблять мріяти під час приготування борщу. Потім подруга коректно кахикає, типу «ти ж не сприйми на свій рахунок, те, що ти тимчасово вдома – не вішай собі такого ярлика на шию…».

Дожилися! Тепер домогосподарки – це вже не люди, і навіть не жінки! Це домашні створінням у охайних фартушках. Тому для них і літературу спеціальну писати потрібно. Пишуть такі, як я. Відчайдушні мрійниці – звучить як подвійний діагноз. І, мабуть, уже невиліковний! І що найгірше, я лише наївно посміхаюся при встановленні такої «хвороби» і не знаю чи радіти, чи плакати.

Мій чоловік, коли увечері слухає мої перекази розмови з подругою, лише сміється. Каже, що борщ у мене дійсно смачний, думки непримітивні, і взагалі, якщо мене хтось не розуміє – це проблеми не мої.

- Розумієш, — говорить він дожовуючи кусень хліба, — ти хочеш бути островом в океані – це ж прекрасно! Я теж хочу, і подруга твоя теж хоче! Тільки у тебе є сили і сміливість про це сказати, а у нас ні!.. Ми так… безхребетні істоти!

Він ще довго, щось мені розжовував, клав до рота, як малій дитині, приводив примітивні порівняння, і все ж таки намагався довести мою правоту! Чи то для того аби я більше не чіплялася до нього із дурними розмовами, чи тому, що він дійсно так вважає.  Як би там не було, але все ж я йому вдячна. Принаймні спробував.

Так, самотність не для всіх. – зробила я остаточний висновок. Хтось просто панічно боїться залишитися одним, для інших самотність – це розкіш! Дорожча за покупку елітного авто, чи квартири в престижному районі міста. А для когось самотність просто неможлива. У них немає часу. Заклопотані власними амбіціями, такі люди забувають про себе, про власну душу. Куди вже тут тій самотності!

Напевне, вже й не так погано мати мрію бути островом. Островом в океані. Все ж, це набагато краще, аніж бути «тупим автомобілем» — грудою металу, для якого усе життя – це суцільний затор на дорогах! Вони завжди на старті, коли миготить «жовтий», але їм ніколи так і не побачити «зелений»!

Яна МАЦІЄВСЬКА

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

5,705 Spam Comments Blocked so far by Spam Free Wordpress

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>