Архів: Лютий 2011

Подвиг в ім’я України

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять учнів-українців,

Славних молодих…

Рушійною силою будь-якого народу виступає нове, прийдешнє покоління. Саме від нього залежатимуть майбутні досягнення країни, авторитет серед інших держав, рівень поваги до неї.

День 29-го січня 1918 року міг би не запам’ятатися в історії зовсім. Ще одна битва, яка не несла за собою грандіозних звершень, закінчилася поразкою українських військ, однак є ще однією знаковою подією в історії України. Подія, яка свідчить про патріотизм молоді, готовність на дії задля омріяної  свободи, неабиякий героїзм та самопожертву.Більшовицька Росія не хотіла й чути про існування незалежної України, і після проголошення незалежності Центральною Радою УНР, розпочала воєнні дії проти проявів українського суверенітету. Уже 12 грудня 1917 р. всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні.Тим часом військо, яке було прихильним до Центральної Ради з літа 1917 року до січня 1918 зменшилось з майже 300 000 до близько 15 000 чоловік по всій країні. Низка істориків звертають увагу на низький моральний стан українських військ, втомленість від війни, а передусім – на відмінну систему революційних агітаторів в складі більшовицьких військ, яким вдавалося схилити на свій бік цілі загони армії УНР. В такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично-налаштована студентська молодь Києва. Таким чином на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира (нині це Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів київських гімназій, було ухвалено приступити до створення добровольчого студентського куреня Січових Стрільців.Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки, були погано озброєні. Українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців.В Крутах студентська сотня в складі існуючого вже там загону почала риття окопів вздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Однак сили були нерівні. Більшовикам за лічені години вдалося  зробити значний наступ, тому українські війська змушені були відступати. Противнику вдалося взяти близько 30 чоловік в полон. За свідченнями очевидців, над 27 полоненими спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Багатотисячні людські жертви, які пали від рук російських більшовиків є провиною безглуздої та зрадницької політики діячів Центральної Ради.Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох боків. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження ще й досі немає. За свідченням учасників подій, ймовірно вбито було близько 250–300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, хто потрапив у полон і був похований на Аскольдовій могилі в Києві. Не забуваємо ми про подвиг студентства і сьогодні. 29 січня 2011 року, починаючи з 15.30, Чернівецька обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» провела урочистий Марш, присвячений вшануванню пам’яті Героїв Крут. Більше ста свободівців з прапорами та банерами пройшли з вул. Шевченка до Центральної площі, вигукуючи гасла: «Героям Крут – Слава! Слава! Слава!», «Бандера прийде – порядок наведе!», «Україна – понад усе!» тощо. Далі ВО «Свобода» разом з іншими націонал-демократичними організаціями краю провели мітинг-реквієм біля пам’ятника Т. Г. Шевченку на Центральній площі. На завершення мітингу-реквієму зі свічок було утворено пам’ятний хрест Героям бою під Крутами.Відчайдушні студенти-патріоти віддали задля своєї країни все, що мали. У той час ті, хто зобов’язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов’язок. Керманичі Української Центральної Ради в 1917 р., діючи за соціалістичними гаслами, перешкоджали тверезим спробам деяких політичних та громадських діячів, щодо створення української армії.

Ольга ФЕДОРУЦА

 

«Я вважаю, дії керівництва УНР були  не- логічними. Українські військові частини перебували у полоні більшовицької ідеології, або фактично розформовані. А патріотизм студентів, які пішли захищати Київ дійсно вражає. Цього  бракує сучасним українцям». Студент 5 курсу, Олег Сірман

«Не маючи на меті образити студентство, бо сама до нього належу, сумніваюсь, що наше покоління могло би вчинити такий героїчний вчинок. Аж надто ми пофігістичні. Хоч і є серед нас немало тих, хто з гордістю одягає вишиванку, на вуха натягає навушники і перемикається на виключно українську хвилю, ганьбить москалів і т.д., але героїзмом та мужністю там і не пахне. На жаль!» Студентка 5 курсу, Уляна Пілат

«Студентам 1918 року було за що боротися. Вони прагнули вибороти незалежність та суверенітет. Вони йшли у бій не оглядаючись назад та плекаючи у думках Ідею. Справді! Чи зможемо повторити подвиг сьогодні ми? Складне запитання. Я в це вірю. Нехай, не кожен з нас, проте знайдуться щирі патріоти, зупинити яких буде неможливо. Україні час зрозуміти, що врятує сьогоднішню ситуацію лише три складові: якісна освіта, армія та національна ідея». Студентка 4 курсу, Олена Крохмаль

Маланкуймо разом!

15 січня в Чернівцях на Соборній площі відбувся перший фестиваль маланок – конкурс буковинської «периберії», організований громадською організацією «Палітра Буковини» за підтримки Чернівецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства ім. Т. Шевченка «Просвіта».

Маланка – українська традиція переодягання-щедрування в ніч на Василя. Цієї ночі молоді хлопці і чоловіки переодягаються в різні костюми, ходять до сусідів в гості, щедрують, розігрують сцени весілля Василя та Маланки, таким чином ніби розганяючи нечисту силу і зустрічаючи Старий Новий рік. А староноворічна ніч – це час казок та магії.  Любили побавитись наші предки і передали це уподобання нам. В кожному регіоні України є свої відмінності в святкуванні цього свята, периберійні особливості, відповідні колядки і щедрівки. Найяскравіше зберігся звичай маланкування на Буковині. Саме тому Чернівці – місце, куди в цьому році з’їхались маланки, щоб позмагатись за звання найкращих.Навіть дощ не зумів завадити маланкарям приїхати на свято, а чернівчанам та гостям міста прийти на дійство та повболівати за улюбленців. В конкурсі взяли участь  професійні та аматорські колективи, що дивували своєю індивідуальністю та винахідливістю. Важливим стимулом був призовий фонд, який складав 10 000 гривень за перше місце, 5 000 – за друге, 2 000 – за третє. Але насправді не у винагороді щастя. Воно у самому процесі проведення дійства, у людях, атмосфері, що панувала довкола.Багато хто сумнівався, що фестиваль збере так багато цікавих колективів та глядачів, але не дивлячись на сіру дощову погоду та деякі погрішності в організації, на площі було людяно та весело. Фестиваль розпочався із параду маланок, який очолювала «Вашківецька периберія». Вашківці, як завжди, показали себе в повній красі та різноманітності. На чолі параду була «маланка» в костюмі бук-шандаря та переодягнені в класичні образи — «кози», «ведмеді», «діди», «цигани». Далі слідував гурт вашківських «наречених», які пританцьовуючи залицялися до глядачів. За ними музиканти-«мексиканці» у яскравих костюмах і великих капелюхах їхали в одному фургоні з духовим оркестром. Парад продовжували три вашківських піонери в червоних спідничках, шапочках і галстуках, граючи на трубі й барабані. З десяток «східних танцівниць» розважали публіку з наступного фургону, роздаючи повітряні поцілунки «мушкетерам», які їхали за ними. Закінчував парад гурт «Каламбур» з усіма його колоритними героями.Поки «Вашківська маланка» ходила парадом, розпочався фестивально-конкурсний концерт в унісон з рясним дощем. Одним із найяскравіших був виступ «Красноїльської маланки», яка була найчисельнішою та найголоснішою. Вона налічувала понад 400 чоловік. Всі на сцену не вмістились. Частина на сцені, частина під сценою і навколо ялинки, в тому числі й пара волів (так, саме волів) змусили глядачів підтримувати їх вигуками й танцями, створили ритм, енергію якого міг відчути кожен хто був на площі. «Маланкували» від малого до великого. Вражали своєю автентикою музичні інструменти і  костюми, особливо величезні солом’яні крила в хлопчиків та костюми ведмедів.Кожний колектив, який виходив на сцену вражав чимось своїм, притаманним тільки йому. Отже, в Чернівцях була Маланка на будь-який смак. Перед журі стояла складна задача: визначити переможців. Навіть найсуворіше і найсправедливіше журі розгубилось під час прийняття остаточного рішення. Музичний супровід, наявність периберійних костюмів, що відображають історичну сутність маланкування, цілісність подачі номеру, етнографічне підґрунтя виступу – саме ті характеристики, які й допомогли зробити остаточний вибір серед такого різноманіття учасників.В чесній боротьбі перемогла «Красноїльська маланка». Друге місце розділило троє учасників: «Вашківська маланка», «Белелуйська маланка» та «Суховерхівська», а третє – два учасники: танцювальний колектив «Сяйво» Хотинської гімназії та маланка с.Котелеве Новоселицького р-ну. Якщо переможців визначало журі, то за кого ж голосували глядачі? А глядачі визначили кому дістався приз «глядацьких симпатій». Його отримала «Вашківецька маланка». Хочеться зазначити, що всі колективи, попри те, що відрізнялися між собою, були представлені на високому рівні та вартували уваги глядачів. Сподіваємось, що фестиваль маланок стане доброю щорічною буковинською традицією, яка радуватиме новими та оригінальними виступами.

Оксана КОВАЛЬОВА

Провели час з приємністю та користю

Культурна реінтеграція України в Європу – тема актуальна, проте досить делікатна. Саме її взялись обговорювати учасники Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді на цьогорічній зустрічі в Національному університеті «Острозька академія» 21 січня 2011 року. Побувати там вдалось і студентам Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Оксані Ціпліцькій (філологічний факультет) та Оксані Ковальовій (географічний факультет). Засідання розпочалось вступним словом Лариси Івшиної, яка вже багато років поспіль є кумиром для студентів, зокрема острозьких. Лариса Олексіївна зауважила, що рада бачити реакцію молоді на ситуацію в країні, а саме, вміння збиратись, об’єднуватись, вирішувати, і висловила своє бачення проблеми української реінтеграції в Європу. На її думку, через недостатнє культурне освоєння у нашого народу занижена самооцінка, що є неправильним, оскільки ми володіємо величезними багатствами. Саме це й гальмує процес реінтеграції. Ми повинні захищати свою історію, ділитись досвідом, співпрацювати у культурному плані з європейськими країнами. В бажанні стати справжніми європейцями — в широкому розумінні цього слова — потрібно керуватись не лише європейськими бажаннями, але й європейськими обов’язками. «Треба вміти дати відсіч загрозі, коли вона ще далеко» , — говорить пані Лариса. Справді, в такому випадку культурна реінтеграція не просто можлива, але й цілком виправдана та необхідна. Натхненник учасників ОК на прощання побажала, щоб за кожною думкою йшов крок. Звичайно, найсміливіші та найдопитливіші не відпустили Ларису Олексіївну, яка поспішала у справах, поки не отримали відповідей на запитання, які їх цікавили. Одне з таких: чи можливий культурний розвиток та, зокрема, реінтеграція, поки в країні існує економічна та політична нестабільність? Лариса Івшина, в свою чергу, відповіла, що потрібно розрізняти бідних та злигоднів. Бідним ніщо не завадить культурно розвиватись, вони, попри важкі економічні умови, чинитимуть опір деградації, і тільки злигодні звинувачуватимуть весь світ у своїх бідах і сидітимуть, склавши руки. Ніяка економіка не може завадити піднесенню, якщо його справді хотіти. Друге запитання: про які взаємозв’язки культур може йти мова, якщо з Європи ми веземо модні речі з бутіків, а не культурні надбання? На це редактор щоденної газети «День» відповідає: «Для того, щоб стати європейцями, ми мусимо стати у три рази кращими… Потрібно не лише думати, що я звідти привезу, але й що я туди повезу…» Доповідачі круглого столу, що логічно продовжив науково-культурний дискурс, розбурхали політичну полеміку та внесли власні корективи. За дві години прозвучали найрізноманітніші думки. Наприклад, такі, що навіть після прийняття незалежності маємо хвору культуру через політиків, які ще за радянських часів мурдували її, а зараз не дають нормально розвиватись, що влада сама повинна сприяти культурному розвитку, а не навпаки.Звичайно, не всі підтримують ідею культурної інтеграції в Європу. Пояснюють це так: в Європі не так вже й добре, а ми самі зможемо підняти і плекати рідну культуру. Що ж, скільки голів, стільки й думок.Підбиваємо підсумки. Багатство Європи у її різноманітті. Нам, аби стати частиною цього різноманіття потрібно, для початку, навчитись єдності, взаємопідтримки та розумінню. Кожен мусить стати самостійнішим: сам побачив, сам прочитав, сам зрозумів, сам полюбив, сам відродив. Не забуваймо, поки ми не приймемо й не полюбимо свого, цього не зробить ніхто.Оскільки в Острозькій академії саме зараз навчаються за обміном канадські студенти, ми мали можливість поспілкуватись із однією з них. Доволі приємна дівчина Джулія, на запитання, як співіснують різноманітні культури у Канаді, відповіла досить стисло і зрозуміло, що люди різних національностей відвідують ресторани один одного, де й вивчають іншу культуру. Вона також зауважила, що їй дуже подобаються українські вареники. За українську кухню, звичайно, приємно, але знову ж переконуємось, що категорії, якими мислить український студент, давно перестрибнули примітивне бачення деяких іноземців.Нагадаємо, що ОК був заснований у 2006 році за ініціативи молодих журналістів газети «День» Ольги Решетилової та Івана Капсамуна. Лариса Івшина підтримала ідею та допомогла у її здійсненні. 22 січня учасники засідання побували у місті Рівному. Видалась нагода взяти участь у живому ланцюгу, що був організований місцевими молодіжними організаціями до Дня злуки. З приємністю зауважимо, що досить велика кількість людей різного віку приєднались до дійства. Відвідини музеїв Уласа Самчука, а також прекрасного каменю бурштину, тільки підсилили враження від поїздки. Дивовижні міста, цікаві знайомства, море вражень і не тільки. Сподіваємось на подальшу співпрацю. Разом до нових думок, до нових звершень!

Оксана ЦІПЛІЦЬКА

Оксана КОВАЛЬОВА

 

Скажи мені, з чим ти прийшов, і я скажу тобі, з чим ти підеш

Хоча і постфактум, але варте уваги. Без прикрас, але завжди вабить. Міра розповсюдженності прямопропорційна бажанню знищити. Явище, коріння якого проростає із найдревніших часів, сутність балансує у нашій свідомості, а результат у більшості випадків позитивний. Позитивний з точки зору досягнення мети, але ні в якому разі не стосуєься методологічної цінності. Хабарництво стало повсякденним явищем.  Це не дивує та не засмучує. Воно просто ІСНУЄ. Слово «хабар» означає здобич. Габарити останньої залежать від мисливських навичок, тонкощів ситуації та аморальності періоду.Перейдемо до проблеми. Отож, хабарництво у вищих навчальних закладах. Ми  живемо з ним не одне століття і житимемо прекрасно далі.  Сучасна людина — соціальна істота із гіпертрофованим інстинктивним характером. Щодня ми виборюємо для себе місце під сонцем. Шляхи боротьби різняться. Так, можна йти довшим, важчим та непередбачуванішим. Проте кому він потрібен, якщо існує значно легший та «паперово» затверджений.  Краще підстрахувати себе кількома сотнями гривень, аніж «дихати на ладан» у чеканні викладацької милості. Хтозна, з яким настроєм завітає педагог?! Отож, здавши зимову сесію (сподіваюсь, що й літня відбудеться =)), закортіло мені оприлюднити власні роздуми, спільну студентську практику та інтуїтивні здогадки поколінь. Кожен шлях має свій початок та кінець. Початок локалізується десь у районі першого-другого семінарського або практичного заняття, коли стає зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Або лінь захоплює у свої тенета. Або віра у власні надприродні здібності осліпляє «щасливця». Це, якщо студент взагалі присутній. Щодо кінця, то тут у всіх однаково – за кілька днів до іспиту/заліку чи безпосередньо у процесі «здачі». Останнє вдається матеріалізувати  не кожному. Сміливці! Тепер розглянемо способи  втілення у реальність цього злочинного плану. Є кілька варіацій: пряма дія, опосередкована, людиномірна та надлюдиномірна. Пряма дія – це найпростіший та найнебезпечніший спосіб вирішення наболілої проблеми. Специфіка полягає у достаньому рівні вашої моральної підготовки, витривалості нервової системи та вмінні вести «торг». Хоча, зазвичай, це не займає багато часу і обмежується кількома діями: вивчення прейскуранту, вагання між «В» і «С» (у кращьому випадку), інвестування 100–400 грн та ледь зневажливий обмін поглядами. Розмір суми залежить від факультету, спеціальності, знань та потреб викладача у даний момент. Такий метод не підходить слабодухим та тим, хто вже остаточно зіпсував стосунки із потрібним педагогом. Тому переходимо до людиномірної дії, яка значно спрощує процес взаємодії. Погодьтесь, що всюди існують студенти, працівники деканату, аспіранти, старшокурсники, які мають прекрасні «ділові» відносини із більшістю викладацького складу. Завдання студента-невдахи полягає у пошуку цієї ключової ланки, чарівної палички у світі освіти. Далі слідує укладання усного договору, визначення відсоткової ставки та очікування результату. Гарантії немає. А от надлюдиномірний спосіб, зазвичай, надає  певні прерогативи. Основним «посередником» у такому випадку є «зацікавлений» викладач. Це трапляється рідко, але як свідчить усна студентська творчість таки існує. Можемо ж коли хочемо! Опосередкований спосіб є різновидом прямої дії, проте має більш ускладнений характер. Студент інвестує за допомогою заліковки, куди безпосередньо поміщає «паперову перепустку» та у випадку хорошого настрою викладача, навіть здачу може отримати: мовляв «на дорогу, синку!». У діяннях беззаконних можна також використовувати авторитет старости або задобрити придбанням «однохвилинної» літератури. Остання потрібною є не більше кількох хвилин, адже покликана вплинути лише на перебіг критичної ситуації. Сюди можна віднести методички та підручники різного штибу. Здавалось б, для чого вони потрібні студентові вже опісля проходження курсу?! Певно, чогось я таки не розумію у цьому житті. Було б несправедливо звинуватити у ситуації, що склалась, одну із сторін. Винен кожен з нас. І той хто дає, і хто бере, і хто промовчує, спостерігаючи за всім. «Щоб вберегти від корупції державний сектор, довелося скасувати приватний; щоб вберегти від корупції установи, довелося б скасувати людей.» — Стефан Гарчиньський. У випадку освітянської реальності, скасовувати потрібно педагогічну байдужість та студентську обмеженість. На що сподівається «спеціаліст» із блискучим дипломом у кишені та прірвою незнання у голові? Протягом п’яти років подібні псевдостуденти, яких, нажаль, більшість, ведуть паразитичний спосіб життя стосовно держави, батьків та своїх більш інтелектуальних колег.  Я не мораліст, однак важко розумію позицію викладача, який продаючись за безцінь, вбиває українське Завтра. Я не ідеаліст, але все ж відмовляюсь сприйняти реальність, у якій розум купляється, а талант видається під розписку. Це довго не триватиме. Бутафорська декорація дасть тріщину. Система злетить з коліщат, і ми побачимо істинне обличчя української освіти. Можливо. Колись.А сьогодні констатуємо факти, продовжуємо ризикувати, скоювати безцільовий злочин, йти на самообман. Купляючи оцінку, ми не купляємо знання. Отримуючи посаду, ми не отримуємо таланту. А продавши душу дияволу, нам не подарують щастя.

Просто ВІКТОРІЯ

Донорство

Щодня, щохвилини донорська кров та її компоненти потрібні дорослим і дітям в пологових будинках, реанімаційних, хірургічних та інших відділеннях медичних закладів. Не є виключенням і ОКУ „Лікарня швидкої медичної допомоги”. Хворим даної установи вкрай необхідна донорська кров. Над забезпеченням потреб лікарні працює відділення трансфузіології та в співпраці  з обласним центром служби крові не раз приходить на допомогу у важких ситуаціях. Щоб своєчасно допомогти хворим, служба крові повинна мати запас крові та її компонентів, а також систематично його поповнювати. Вирішувати цю проблему допомагають донори, які в наш складний час приходять на допомогу, переважно це родичі хворих, що лікуються у відділеннях нашого закладу.Донором може бути здорова людина віком від 18 і до 60 років, яка про-йшла відповідне медичне обстеження, і протипоказань до донорства в неї не виявлено.Забір крові проводиться сучасними одноразовими системами, що робить цю процедуру максимально безпечною для донора. Кров кожного донора проходить ретельне лабораторне обстеження. Потім донорська кров розділяється на плазму і еритроцитарну масу. З метою інфекційної безпеки плазма крові проходить процес карантинізації протягом 180 діб, а після закінчення періоду карантинізації донора запрошують на повторне обстеження. Тільки після цього плазма може бути використана для переливання.Сьогодні служба крові зацікавлена в кадрових донорах. Це люди, які систематично, декілька разів на рік здають свою кров і знаходяться під регулярним медичним спостереженням.Доброю традицією в ОКУ „Лікарня швидкої медичної допомоги” стали Дні донора, до яких долучались медпрацівники даного закладу. Своїм прикладом вони надихнули і студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, що дало гарні результати.З самого ранку біля відділення трансфузіології ОКУ „Лікарня швидкої медичної допомоги” вишукувалась черга із студентів. Друзі-спортсмени прийшли з добрим налаштуванням та під керівництвом тренера збірної університету. Доцент кафедри фізкультури та спорту Осадець Микола Манолійович та викладач кафедри Бигар Любомир Іванович – організатори студентів Чернівецького національного університету, які одними з перших здали кров у 2010 році.Варто відзначити найактивніших студентів Чернівецького національного університету факультету фізичної культури та здоров’я людини: Лехкун І.В., Волошенюк В.В., Кареник В.М., Лукащук С.І., Місько А.Я., Раскруча Д.І., Надворний С.П., Вашкеба В.А., Прокопюк Ю.Ю., Дубчак С.А., Голубка П.В., Волошенюк О.Ю., Ленчук В.М., Чорней С.В., Галушка В.В., Бахтіяров Ю.А., Шмигельський П.І., Мага К.Л., Ревуцький Й.П., Лисюк О.М., Шершен В.В., Скорейко І.В., Гриндей В.І.«Цвітом нації» називали  молодих донорів співробітники відділення трансфузіології. Фізично здорові, молоді студенти університету факультету фізичної культури та здоров’я людини були ввічливими, оптимістично налаштованими, з благородними намірами. Вони добре знають, що здача крові корисна для організму людини, сприяє зниженню ризику серцево-судинних захворювань, підвищує імунітет. Здаючи кров, донор проходить безкоштовне медичне обстеження на ВІЛ, гепати В і С, сифіліс, проводиться визначення групи крові, резус фактору та рівня ферментів печінки.Донорство – виняткова можливість подарувати свою кров хворим, які потребують компонентів та препаратів крові. Щоб своєчасно допомогти хворому, служба крові повинна мати запас крові та компонентів, а також систематично його оновлювати.В Україні тисячі людей щодня опиняються на ковзкій межі між життям і смертю… Чи може бути щось дорожче, ніж подарувати людині частину себе? Не гроші, не коштовності, а частину свого фізичного єства – свою кров. Не будьте байдужими, подаруйте людству другий шанс!
Адреса проведення акції: ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» відділення трансфузіології (1 поверх, біля приймального відділення) з 9.00 до 12.00 вівторок, середа, четвер (групам більше 5 осіб — за попереднім записом — тел. 6–92-61, 050749181 — Анжеліка Володимирівна). При собі мати паспорт та довідку про результат ФЛГ (флюрографії органів грудної клітки).

Матеріали надано ОКУ „Лікарня швидкої медичної допомоги”.

Чи варто непокоїтись?!

Плоди демографічної прірви 1993–1996 рр., коли смертність перевищувала народжуваність на третину, вже довелось скуштувати загальноосвітній школі у 1999–2002 навчальних роках. Тепер прийшла черга вишів. Варто підкреслити гостроту ситуації, адже у порівняні із 2010 роком потенційна кількість абітурієнтів  скоротиться на 42 %. Про це Міністерство освіти і науки, молоді та спорту повідомило керівництво університетів 6 січня 2011 року, розіславши відповідний наказ. Читати далі »

Почни з себе!

Чи знаєте ви, що 21 лютого – міжнародний День рідної мови? Проте у сучасних українців погляди на рідну мову суттєво відрізняються. День якої мови святкуєте ви? В чому ж проблема полімовного українського суспільства? Читати далі »

Наукова бібліотека ЧНУ: ретроспективи й перспективи, або не книгами єдиними!

Ех, бібліотека… Здавалося, що там про неї говорити: гори книг – та й годі. А виявляється, панове, що не все так просто, як ви собі думаєте. Заснована більше, ніж століття тому, ця унікальна книгозбірня справді має чим похвалитися. Читати далі »