Рубрика: По вуха в Україні

Студенти теж прагнуть об’єднати Європу

В жовтні цього року в стінах нашого університету відбулася подія, присвячена інтеграції України до Європи. А саме 13–14 жовтня була проведена інтерактивна рольова гра: «Об’єднуючи Європу: батьки-засновники».


Читати далі »

М. Т. М. України*

Де починаються можливості, шанси, мрії, рекреації, реінкарнації та вся інша ідеалістична маячня? Коли рушійна сила  прогресу, пошепки кликана вітальною, вирішує натиснути на ґудзик активізації та руху? Коли національний гедонізм перетвориться із деструктивного у продуктивний фактор? Та скільки ще питань залишаться без відповіді? Читати далі »

Як гарно ми говоримо…

Студенти – передова частина нації, її цвіт і майбутнє, що завжди були елітарною частиною суспільства, носіями його культури. Якщо так, то я навіть не знаю, плакати від сорому чи від сміху за таку культуру й таких її носіїв. Мета статті не полягає в тому, щоб образити когось, ми хочемо вплинути на те, що вважається поганим смаком. Читати далі »

Самоідентифікація або європейська нумерологія

Цивілізація. Що містить у собі це слово? Це послухання, гра за правилами,  явище, коли можна залишити велосипед прямісінько на вулиці, без нагляду і бути спокійним. Це ситуація, коли  ти точно знаєш, де закінчується твоя територія, які речі одягати варто, а які ні, куди слід викидати сміття,  яку їжу вживати,  яких соціальних стосунків прагнути. Ти намагаєшся не порушувати меж, бо добре знаєш, яким може бути покарання. Мені це нагадує зоопарк, де окрім дерев’яного чи дротяного тину,  для кращого захисту використовується ще й електричний провід. Тваринка, натикнувшись на нього одного разу, закарбує це у пам’яті та не повторить найближчим часом помилки.  Порядок. Дисципліна. Покарання, яке систематизує та вишколює. Читати далі »

Новий рівень

Ростемо ми – змінюються наші пріоритети, бажання. У виборі оточення частіше керуємось вже не тими дитячими почуттями довіри, любові, а більш практичними орієнтирами взаємовигоди, користі, співпраці. Чи не такі ж зміни повинні відбуватись і в державі? Повернімось в історію, а точніше, в дитинство нашої України. Як бачимо, її постійно оточували «не ті» друзі: то вони використовували її у власних цілях, то відверто над нею знущались. З віком вона, схоже, так і не зробила належних висновків. Чи не пора нам вийти на новий рівень? Читати далі »

Життя іде і все без коректур…

Життя іде і все без коректур…

І час летить, не стишує галопу…

Памятаю, ще в школі, коли вивчали творчість Ліни Костенко, ці слова міцно закарбувалися глибоко в серці. Це був наче заклик і здавалося, що поетеса звертається саме до мене: „Не стій на місці! Роби щось! Твори! Не зупиняйся! Вчорашній день уже не повернеш!”  І досі, коли беруся за якусь справу, згадую мимоволі ці слова. Вони стали ніби бойовим кличем для мене, яким я проганяю свою лінь. Читати далі »

Твори добро!

Чи замислювались ви над тим, скільки добрих справ зробили за день, за місяць,  або за всі прожиті роки? А це ж так просто — творити добро! Згадайте ті моменти, коли ви впадали у відчай, коли на душі ставало зовсім сумно і здавалося, що світ навколо жорстокий. І тут з’являлася людина, яка була готова вам допомогти. Уявіть, що кожної хвилини сотні людей знаходяться саме в такому знайомому для вас стані і потребують саме вашої допомоги. За статистикою зараз в Україні близько 50 тис. дітей живуть без батьків. Вони щоденно потребують любові, уваги та допомоги, а зробити так, щоб діти в дитячих будинках посміхались частіше — в наших силах. Неважко передивитись власний гардероб, напевно, в кожного знайдуться речі, з яких ми виросли, чи книжки, якими можемо поділитися, чи надцятий рожевий заєць: ну навіщо ж вам він? Для дітей ваші незначні зусилля стануть величезним подарунком. На жаль, є люди, яким дуже не вистачає простих життєвих радощів, а в лікарнях і реабілітаційних центрах, де про них піклуються, не вистачає персоналу, який міг би їх підтримати. Найкращий спосіб допомогти — стати волонтером. Таким чином ми внесемо  лепту та урізноманітнимо їхнє дозвілля.Неважливо, яку добру справу ви зробили сьогодні: нагодували безпритульне кошеня чи допомогли дітям з дитячого будинку. Головне — творити добро! Адже кожен хоче, щоб світ змінився на краще, то можливо настав час самому його змінити? Неправильно буде відкладати все на завтра. Адже, як відомо, завтра — найкращий день тижня. Завтра всі позбудуться шкідливих звичок, завтра всі зберуться з силами і почнуть гарно вчитися, завтра всі люди  стануть привітними і будуть посміхатися один одному. Але завтра для когось може не настати. Спішіть творити добро!

Катерина СЕРБІН

 

Одна єдина!

22 січня щороку ми відзначаємо Акт возз’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Цей день відомий в історії як День соборності України. Акт возз’єднання, злуки двох частин був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. Та й сама подія відбулася майже непомітно, однак несла значне смислове навантаження, адже це було возз’єднання в єдину Українську державу.Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року. Однак неприємно усвідомлювати той факт, що для багатьох це свято не має великого значення. Ми повинні пам’ятати, що День соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави в єдності українських земель, Сходу і Заходу, в єдності нашого духу.Пам’ятним залишається живий ланцюг, що утворився сотнями тисяч людей, який з’єднав Київ та Львів на пам’ять про цю подію у 1990 році. Офіційне число — 400 тисяч, неофіційне — до 4 мільйонів наших співгромадян.Залишається вірити, що колись ми повторимо «Великий ланцюг» від давнього Херсонеса до Києва, від Ужгорода до Луганська. Це акт повернення українського духу в українське тіло, державотворчий акт.22 січня 2011 року на мосту Патона у Києві зібралися ті, яким не байдуже майбутнє України, які бачать державу нероздільною, суверенною. Взявшись за руки і відчувши дух єднання, вони стали учасниками історії, показавши, що українці — згуртована та дружня нація. Схожа акція відбулася і у Чернівцях. Десятки городян провели суботній день у спробі єднання та відновлення національного духу.Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

Ольга ФЕДОРУЦА

Подвиг в ім’я України

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять учнів-українців,

Славних молодих…

Рушійною силою будь-якого народу виступає нове, прийдешнє покоління. Саме від нього залежатимуть майбутні досягнення країни, авторитет серед інших держав, рівень поваги до неї.

День 29-го січня 1918 року міг би не запам’ятатися в історії зовсім. Ще одна битва, яка не несла за собою грандіозних звершень, закінчилася поразкою українських військ, однак є ще однією знаковою подією в історії України. Подія, яка свідчить про патріотизм молоді, готовність на дії задля омріяної  свободи, неабиякий героїзм та самопожертву.Більшовицька Росія не хотіла й чути про існування незалежної України, і після проголошення незалежності Центральною Радою УНР, розпочала воєнні дії проти проявів українського суверенітету. Уже 12 грудня 1917 р. всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні.Тим часом військо, яке було прихильним до Центральної Ради з літа 1917 року до січня 1918 зменшилось з майже 300 000 до близько 15 000 чоловік по всій країні. Низка істориків звертають увагу на низький моральний стан українських військ, втомленість від війни, а передусім – на відмінну систему революційних агітаторів в складі більшовицьких військ, яким вдавалося схилити на свій бік цілі загони армії УНР. В такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично-налаштована студентська молодь Києва. Таким чином на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира (нині це Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів київських гімназій, було ухвалено приступити до створення добровольчого студентського куреня Січових Стрільців.Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки, були погано озброєні. Українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців.В Крутах студентська сотня в складі існуючого вже там загону почала риття окопів вздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Однак сили були нерівні. Більшовикам за лічені години вдалося  зробити значний наступ, тому українські війська змушені були відступати. Противнику вдалося взяти близько 30 чоловік в полон. За свідченнями очевидців, над 27 полоненими спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Багатотисячні людські жертви, які пали від рук російських більшовиків є провиною безглуздої та зрадницької політики діячів Центральної Ради.Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох боків. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження ще й досі немає. За свідченням учасників подій, ймовірно вбито було близько 250–300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, хто потрапив у полон і був похований на Аскольдовій могилі в Києві. Не забуваємо ми про подвиг студентства і сьогодні. 29 січня 2011 року, починаючи з 15.30, Чернівецька обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» провела урочистий Марш, присвячений вшануванню пам’яті Героїв Крут. Більше ста свободівців з прапорами та банерами пройшли з вул. Шевченка до Центральної площі, вигукуючи гасла: «Героям Крут – Слава! Слава! Слава!», «Бандера прийде – порядок наведе!», «Україна – понад усе!» тощо. Далі ВО «Свобода» разом з іншими націонал-демократичними організаціями краю провели мітинг-реквієм біля пам’ятника Т. Г. Шевченку на Центральній площі. На завершення мітингу-реквієму зі свічок було утворено пам’ятний хрест Героям бою під Крутами.Відчайдушні студенти-патріоти віддали задля своєї країни все, що мали. У той час ті, хто зобов’язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов’язок. Керманичі Української Центральної Ради в 1917 р., діючи за соціалістичними гаслами, перешкоджали тверезим спробам деяких політичних та громадських діячів, щодо створення української армії.

Ольга ФЕДОРУЦА

 

«Я вважаю, дії керівництва УНР були  не- логічними. Українські військові частини перебували у полоні більшовицької ідеології, або фактично розформовані. А патріотизм студентів, які пішли захищати Київ дійсно вражає. Цього  бракує сучасним українцям». Студент 5 курсу, Олег Сірман

«Не маючи на меті образити студентство, бо сама до нього належу, сумніваюсь, що наше покоління могло би вчинити такий героїчний вчинок. Аж надто ми пофігістичні. Хоч і є серед нас немало тих, хто з гордістю одягає вишиванку, на вуха натягає навушники і перемикається на виключно українську хвилю, ганьбить москалів і т.д., але героїзмом та мужністю там і не пахне. На жаль!» Студентка 5 курсу, Уляна Пілат

«Студентам 1918 року було за що боротися. Вони прагнули вибороти незалежність та суверенітет. Вони йшли у бій не оглядаючись назад та плекаючи у думках Ідею. Справді! Чи зможемо повторити подвиг сьогодні ми? Складне запитання. Я в це вірю. Нехай, не кожен з нас, проте знайдуться щирі патріоти, зупинити яких буде неможливо. Україні час зрозуміти, що врятує сьогоднішню ситуацію лише три складові: якісна освіта, армія та національна ідея». Студентка 4 курсу, Олена Крохмаль

Українську історію переписуватимуть сусіди-росіяни

Наприкінці жовтня цього року міністр освіти та науки України Дмитро Табачник оголосив, що разом із російським колегою Андрієм Фурсенком підписали угоду про написання спільного українсько-російського посібника для вчителів з історії. Для реалізації задуманого буде створена група істориків, до якої ввійдуть як наші спеціалісти, так і науковці з Росії. Сама ідея про таку співпрацю у пана Табачника виникла ще у травні, адже в історії України та Росії є багато болісних питань, а спільні підходи для їхнього розгляду могли б заповнити всі білі плями. Читати далі »